Желающие могут на месте оформить курсовку в санатории "Солнечное Закарпатье" стоимость которой 250 грн. или 315 грн. в сутки (в стоимость включено 3-х разовое питание и лечение неполное или полное).
НАШ БАССЕЙН
Авторство матеріалу належить Завадяк
М.І., Марусанич Б.М., Немеш І.І. Курорт Поляна - оазис здоров'я: Санаторії "Сонячне Закарпаття" та "Поляна" / Під редакцією М.І. Завадяка. - Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2004.
Проблеми внутрішнього застосування мінеральних вод
Майже упродовж 100 років курортологи при лікуванні хронічних запально-дистрофічних захворювань органів травлення користувалися принципами, закладеними експериментальними дослідженнями в лабораторіях лауреата Нобелівської премії російського фізіолога Івана Петровича Павлова. Піддослідних собак оперували і виводили назовні секрети травних залоз (фістули зі шлунку, дванадцятипалої кишки, жовчного міхура, підшлункової залози). Це давало можливість вивчати, через який час після введення в шлунок їжі чи інших стимуляторів, зокрема, мінеральних вод, починалася секреція соків, як довго це тривало, яка їх кількість виділялася, якого хімічного складу і якою була активність травних ферментів у відповідь на подразнення - стимуляцію.
На підставі цих експериментів і були розроблені принципи питного лікування мінеральними водами хронічних гастроентерологічних захворювань. Треба сказати, що це стосувалося переважно оптимальних інтервалів між питтям мінеральної води та вживанням їжі. За основу для часу прийняття мінеральної води до їжі було прийнято секреторну функцію шлунку.
При низькій секреторній функції шлунку (гіпацидний стан) вживання мінеральної води призначалося ближче до часу прийняття їжі - приблизно за 30 хв. Бо відомо, що максимум стимулюючої дії прийнятої всередину мінеральної води спостерігається приблизно через 30-40 хв. Тобто, переслідувалася ціль домогтися максимальної стимуляції секреції шлункових залоз саме до моменту, коли в шлунку буде їжа. Цей принцип зберігся до цього часу.
Змін зазнавали класичні принципи призначення мінеральної води при підвищеній секреторній функції шлунку. При такому стані раніше вода призначалася приблизно за 1,5 і навіть 2 години до їжі. Вважають, що коли мінеральна вода потрапляє зі шлунку в дванадцятипалу, тонку кишки, це призводить до гальмування підвищеної шлункової секреції. І хоч їжа є сильним подразником шлункового кислотоутворення, її стимулююча дія в значній мірі гальмується другою - гуморальною (гормональною) фазою дії мінеральної води або, як дехто пише, «післядією».
У 70-80-ті роки XX ст. ці принципи почали ревізуватися. Підставою для їх перегляду були результати внутрішньошлункової рН-метрії. Виявилося, що навіть гідрокарбонатні натрієві (лужні) мінеральні води після короткочасного (10-20 хв.) олужнення шлункового вмісту пізніше викликають ще більше підвищення продукції соляної кислоти. Між тим, відомо, надмірна кислотність шлункового вмісту діє негативно на слизові оболонки. Якщо слизова оболонка шлунку ще здатна протистояти кислотнопептичному агресивному фактору, то слизова оболонка дванадцятипалої кишки пошкоджується при тривалій дії соляної кислоти і активованого нею пепсину. Тому в ініціаторів перегляду усталених методик питного лікування були формальні підстави для цього. Вони запропонували призначати воду приблизно за ЗО хв. до їжі з таким розрахунком, щоб в момент найбільшої секреції в шлунок потрапила їжа, котра, діючи як буфер, зв'язує соляну кислоту і тим захищає слизові оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки від пошкодження. На перший погляд все виглядає логічно, але... Логіка ця була б бездоганною, якби шлунок був скляною колбою. В живому організмі все відбувається значно складніше, а особливо - в хворому.
Виявилося, що якщо людина через 20-30 хв. після вживання мінеральної води прийме їжу, гуморальна (гормональна) фаза дії мінеральної води або не починається, або, якщо вже почалася, одразу ж припиняється. Всебічні дослідження, проведені із застосуванням різних мінеральних вод (московська маломінералізована сульфатна кальцієво-магнієво-натрієва, миргородська хлоридна натрієва, смірновська, гідрокарбонатні натрієві), показали, що для хворих на гастрит (гастродуоденіт) з підвищеною секреторною функцією шлунку, на виразкову хворобу більш доцільним є призначення мінеральних вод не за 30 хвилин, а за 1 год. 30 хв. до їжі. Треба сказати, що й у пізніших публікаціях українських авторів хворим з підвищеною секреторною функцією шлунку рекомендується приймати мінеральні води не за 30 хв. до їжі, а за класичною методикою - за півтори години. В останні роки існування СРСР курортологи намагалися розробити загальні принципи питного лікувального застосування мінеральних вод. Цьому були присвячені навіть Всесоюзні науково-практичні конференції. Але навіть якби СРСР проіснував довше, малоймовірно, що було б досягнуто консенсусу щодо того, як найбільш оптимально приймати мінеральну воду. Адже проблема ця не така вже й проста, як здається на перший погляд. З одного боку, мінеральні води відрізняються за хімічним і газовим складом, значеннями рН, наявністю автохтонної мікрофлори, органічних речовин, ін. Але особливо важко прийти до загальноприйнятої уніфікації призначень тому, що кожний хворий має свої особливості, котрі відрізняють його від інших. І хоч основні орієнтири для оптимального питного лікування мінеральними водами науково-обгрунтовані, все ж кінцеве рішення приймає той лікар, котрий має всю інформацію про пацієнта - основне захворювання, його ускладнення, «конкуруючі», супутні хвороби, їх фазу (ремісія чи загострення), стадію (компенсація чи декомпенсація). Тому можна сказати, що й до цього часу найбільш оптимальне призначення питного лікування мінеральними водами, зрештою, як і лікування взагалі, є не лише наукою, а й мистецтвом.