МІНЕРАЛЬНА ВОДА І САНІТАРНО-КУРОРТНЕ ЛІКУВАННЯ

Серед цілого ряду засобів оздоровлення, подарованих людині природою, заслужено важливе місце займають мінеральні води.
Мінеральними називають природні води з підземних джерел, що мають загальну мінералізацію не менше 1 г/л і, як правило, володіють певними специфічними особливостями складу і, відповідно, терапевтичної дії. Отже, мінеральною називається тільки природна (а не штучно виготовлена) і тільки з підземних джерел отримана (на відміну від морської та інших надземних мінералізованих вод) вода, хоч, звичайно, і штучно отримані рідини певного складу можуть мати лікувальні властивості.
Слід сказати, що всі мінеральні води в залежності від сфери застосування із врахуванням їх мінералізації поділяють на столові, лікувально-столові та лікувальні. Столові мінеральні води (мінералізація до 1 г/л) не мають суттєвого біоактивного впливу на організм і не потребують пев­них обмежень у застосуванні у зв'язку з їх хімічним складом. Більшість відомих нам доступних у торгівельній мережі мінеральних вод є лікувально-столовими (мінералізація — від 2 до 15 г/л, а при наявності певних специфічних компонентів — < 2 г/л).
Нарешті лікувальні мінеральні води мають мінералізацію понад 15 г/л, містять ряд активних компонентів дії, продаються лише в аптеках і потребують спеціальне індивідуалізоване застосування за рекомендацією лікаря.
Більш науковим є поділ всіх мінеральних вод за хімічним складом і специфікою дії на т. зв. бальнеологічні групи, класи і підкласи (бальнеологія — наука, що вивчає дію та способи застосування мінеральних вод; бальнеологічні курорти — це місцевості, що мають мінеральні джерела та інфраструктуру для оздоровчого використання цього дару природи). Всього виділяють 8 основних бальнеологічних груп мінеральних вод: вуглекислі, сульфідні, залізисто-миш'яковисті, йодо-бромні, з підвищеним вмістом органічних речовин, радіоактивні (радонові), кремнисті, термальні та без специфічних властивостей. Кож­на з цих груп мінеральних вод має свій ряд показань до застосування.
Звичайно, краще мінеральною водою оздоровлюватися на бальнеологічних курортах, які мають умови для комплексного лікування у відповідних закладах — санаторіях, профілакторіях, водолікарнях тощо. Найбільш відомі бальнеологічні курорти в Україні - Трускавець (води з підвищеним вмістом органічних речовин), Моршин (лікувальні води з підвищеним вмістом гідрокарбонатів та сульфатів), Мир­город, Куяльник, Бермінводи (маломінералізовані води без специфічних властивостей), Хмельник (радонові джерела), сульфідні бальнеологічні курорти Немирів, Любінь Великий та Синяк. Серед місцевостей з вуглекислими мінеральними водами славляться курорти Закарпаття: свалявська група курортів ("Поляна", "Сонячне Закарпаття", "Квітка полонини") , Шаян, Сойми, Кваси. Курортне лікування, як правило, включає і процедури із застосуванням мінеральних вод — ванни, інгаляції, промивання кишок тощо. Серед лікарів-курортологів побутує думка, що найкраще лікувати саме практично здорових лю­дей. При цьому мається на увазі не стільки краща переносимість різних оздоровчих методів, як стійкість позитивних результатів курортного лікування, потужний профілактичний заряд на майбутнє та підвищення опірності до дії різних несприятливих факторів. На жаль, на сьогодні рівень життя не дозволяє багатьом людям оплатити путівку в санаторій, тому приходиться задовольнятися прийомом питної пляшкової мінеральної води, широке розмаїття якої ми спостерігаємо у вільному продажу. Зрозуміло, що не всяка мінеральна вода придатна до пиття (і, відповідно, розливається у пляшки). Наприклад, тільки зовнішньо застосовуються сірководневі (сульфідні) та радіоактивні мінеральні води.
Для внутрішнього питного застосування з лікувально-профілактичною метою (як харчова добавка) найчастіше використовуються різні класи вуглекислих вод (наприклад, "Поляна Квасова", "Поляна Купіль", "Лужанська", "Свалява", "Шаянська", а з іноземних "Боржомі", "Єсентуки") та без специфічних властивостей ("Куяльник", "Миргородська"). Особливо "смачними", з однієї сторони, та цінними для оздоровлення, з іншої сторони, є вуглекислі гідрокарбонатні води, якими так багата земля Закарпаття.
Звичайно, кожна бальнеологічна група вод, клас чи підклас мають свої особливості дії на людський організм як у нормі, так і при різних хворобах. Водночас можна говорити і про ряд загальних закономірностей впливу регулярного вживання мінеральних вод. Доказана регулююча дія на гомеостатичні процеси (підтримка місцевого та загального імунітету, гормоностабілізуюча дія, антиоксидантний ефект), ряд вод сприяють корекції прихованого дефіциту мікроелементів, заліза, виводять шкідливі речовини з організму (радіонукліди, солі важких металів, алергени), мають очисну та антиалергічну дію.
Всі ці аспекти дії корисні як для хворих людей, так і для тих, у кого хвороби ще не проявились, попереджаючи чи появу, чи рецидив патології.
Які особливості питного режиму мінеральних вод? Звичайно, для практично здорових осіб є цілком допустимим періодичне нерегулярне вживання столової мінеральної води в якості компонента харчового раціону без певної системи. Можна відзначити, що, прийнявши воду натще перед їжею (за 10-30 хвилин до неї залежно від хімічного складу води), ми підвищимо готовність організму до переварювання продуктів, а запиваючи нею в кінці харчування чи після нього, покращимо проходження їжі зі шлунка в 12-палу кишку і тим самим зменшимо його переповнення при переїданні. Водночас лише нерегулярний курсовий (20-30 днів 1-3 рази на день) прийом мінеральної води може забезпечити розвиток стабільних оздоровчих ефектів післядії, як вказа­них вище, так і деяких інших. Наприклад, вуглекислі гідрокарбонатні води можуть знижувати кислотність шлункового соку, діючи як антацид, води із вмістом сульфатів проявляють жовчогінну дію, маломінералізовані води (до 5 г/л) мають більш відчутний сечогінний ефект. У кожному випадку, якщо людина має якусь хворобу, то про особливості адекватного прийому тієї чи іншої мінеральної" води (доза, температура, темп прийому, потреба в дегазації тощо) слід проконсультуватись зі своїм лікуючим лікарем чи фахівцем. Адже безконтрольне і неправильне вживання мінеральних вод може активізувати патологічні прояви хвороб (аж до загострення). Слід особливо підкреслити, що навіть для здорових осіб мінеральна вода не може розглядатися як абсолютний замінник простої питної води. Мінеральна вода погано тамує спрагу, спонукаючи до повторного частого вживання. Вона також дещо збільшує всмоктування алкоголю, якщо нею запивати алкогольні напої. Відомими є дані про зростання кількості і важкості обмінно-дистрофічних і метаболічних хвороб (каміння нирок, жовчного міхура, хвороби хребта, суглобів та ін.) серед населення в курортних зонах, яке надміру і постійно замість простої води вживає джерельну мінеральну.
Здоровими людьми мінеральна вода може вживатися звичайної температури, з природним газом, у середній дозі для дорослих 150-200 мл на прийом (доза у певній мірі прямопропорційна масі тіла). Однак для оздоровчої дії, і це особливо підкреслимо, грає роль не так кількість на прийом, як регулярність і достатня тривалість (2-4 тижні) курсу бальнеотерапії (лікування мінеральною водою). При хронічних несприятливих впливах малих доз радіації чи токсико-хімічного за­бруднення населення рекомендується проводити не менше трьох місячних курсів бальнеотерапії щорічно в 2-3 прийоми на день.
Звичайно, менш доступними в домашніх умовах є інші форми застосування мінеральних вод — у вигляді ванн чи кишкових промивань. Все ж можна рекомендувати застосовувати при потребі (гострі і хронічні хвороби органів дихання) парові тепловологі інгаляції з вуг­лекислими гідрокарбонатними мінеральними водами. Неважко само­стійно виконувати також мікроклізми цим класом вод, які допоможуть зменшити запалення в прямій кишці та сприятимуть розвільненню при закрепах.
І наостанок — слово про потребу правильної орієнтації в різноманітті пляшкової продукції. Особливості хімічного складу мінеральної води та основні показання до лікувального застосування мають бути вка­зані на етикетці, а якщо цього нема, то дану воду краще не купувати. Перевагу слід віддавати виробникам, що розливають мінеральну воду в пляшки безпосередньо біля природного джерела. У зв'язку з досить частими спробами фальсифікації найбільш відомих пляшкових мінеральних вод треба особливу увагу звертати на дотримання всіх вимог по оформленню та захисту продукту, які виконує оригінальна фірма-виробник.
Санаторно-курортне лікування — це важливий етап в оздоровленні хворої людини. Правильному харчуванню належить особлива роль в терапевтичному комплексі поряд із бальнеологічним лікуванням. Таке лікування повинно орієнтуватися переважно на природне харчування.
Принцип санаторно-курортного лікування пов'язаний з прийняттям фізичних процедур, які впливають на процеси обміну речовин, з інтенсифікацією рухової діяльності, внаслідок застосування лікувальної фізкультури, прогулянок, ходьби, активного способу життя. В результаті має місце значне підвищення енерговитрат, тому енергоємність добового раціону в умовах санаторно-курортного лікування повинна бути на 15-20 % вища, ніж того вимагають фізіологічні норми, особ­ливо за рахунок природних білків та вітамінів.
Коли призначається харчування в санаторно-курортних умовах, треба орієнтуватися не тільки на сучасні схеми дієтичного харчування при тих чи інших захворюваннях, але і на ті особливості процесів, які проходять в організмі під впливом бальнеологічних факторів.
В зв'язку з тим, що в санаторіях лікуються пацієнти з хронічними захворюваннями, то тільки при загостренні призначається щадливе дієтичне харчування. Як вказують О.А. Коломієць, П.О. Карпенко (2003р.), доцільним в умовах санаторію є впровадження 3-х базових універсальних дієт (по Певзнеру):
1) для хворих із захворюваннями органів травлення — на базі дієти №5;
2) для хворих із захворюваннями сечовидільної, серцево-судинної систем, порушенням обміну речовин — на базі дієти №10, з урахуванням кількості та співвідношення білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мікроелементів;
3) для інших категорій — на базі дієти №15.
Ці дієти можна корегувати в залежності від віку відпочиваючих (діти, дорослі, літні люди). При призначенні дієтичного харчування слід звернути увагу на стан живлення пацієнта і важкість перебігу хронічного захворювання, наявність алергізації організму. При підвищеній масі хворого, важкості перебігу та лікування захворювання або алергічному синдромі можна використати одно- дво- триденну розвантажувальну дієтотерапію з щоденним проведенням клізми і питтям мінеральної води до 1 літра в день.
Для стимуляції обміну речовин та покращення роботи органів та систем організму до складу харчового раціону в санаторно-курортних умовах доцільно включати біологічноактивні компоненти та так звані баластні речовини, які сприяють виведенню із організму шкідливих елементів зовнішнього середовища. Крім того, вони позитивно впливають на патологічні процеси, підвищують резистентність організму.
В раціон хворих санаторно-курортного лікування необхідно включати і нерафіновані продукти із злакових культур, висівки, пектиновмісні продукти, безалкогольні бальзами, еламін (сухий концентрат із морської капусти), олії з насінням кропу, гарбуза, кавуна, продукти із насіння рослин та ін.
Ефективність санаторно-курортного харчування багато в чому залежить від сервірування столу, якості страв, поведінки та обходження персоналу.
Даний підхід до харчування в санаторно-курортних закладах має бути адекватним стану відпочиваючих та методам курортного лікування, спрямований на досягнення загальної мети — оздоровлення. Це також вимагає спеціальної підготовки та навчання медичних працівників, які займаються його організацією в оздоровницях.